СЬОГОДНІ Катя значно впевненіша у собі молода жінка, яка, навіть, дозволила Собі відвідати концерт камерної музики. Її серце несподівано для неї самої за довгий період часу відреагувало на звуки скрипки. Катя помітила, що довкола неї є люди. Ні, це вона серед людей. Добре, що усі сидять мовчки та нічого її не запитують. Віднедавна Катя найбільше любить місця, де у неї ніхто ні про що не запитує. Ні, не віднедавна. Це все триває уже 1 рік і 5 місяців, власне від тієї секунди, коли не стало її Коханого, Тата її доньки Христинки. Чоловік Каті не лише їхній Герой. Кажуть, що він Герой України, бо ВЧОРА, разом з девʼятирічною Христинкою вони отримали високу державну нагороду Татові, Чоловікові «За мужність» ІІІ ступеня. На жаль, посмертно.
«За мужність» – розмірковує Катя, сидячи на терапевтичній зустрічі у психолога Центру психосоціальної підтримки Людмили Одварко. «Мужність – це те, чого мені бракувало усі ці дні без Нього. Коли я – без сліз та емоцій блукала вулицями рідного міста і все, що мене турбувало – це рій негативних думок, які шаленим потоком і незрозуміло важким звучанням плуталися у моїй голові, наче у вулику… »
– Катю, ми познайомилися з тобою у листопаді, – підтримує клієнтку психолог.
– Так, справді, не вчора, в листопаді. Я памʼятаю той день, коли безцільно проходила повз приміщення вашого Центру і звернула увагу на вивіску. Прийшовши у порожню квартиру, почала моніторити соціальні мережі: «центр підтримки», «допомога», «можливість», «члени родин військовослужбовців» – це про мене і для мене, твердо вирішила я.
– Що змінилося відтоді? – підтримуючи запитує психолог.
– Багато. Дуже багато що. Дещо я переосмислила, зрозуміла. Багато переоцінила і проаналізувала. Багато змінила і багато хто і що змінилося довкола мене відтоді. СЬОГОДНІ я вчуся нести відповідальність сама за себе, без чоловіка… за доньку, за рішення, за невдачі. Я в процесі реалізації двох нових проєктів: невеличкої власної справи й проєкту «Я – мужня, я – зможу, я – буду», бо Ти так хотів. Дуже дякую вам за це… Коханий, напевно, відчував, що нам доведеться жити та справлятися з Христинкою удвох з життєвими викликами війни, бо часто казав: «Щоб не сталося, ти повинна жити далі. Ти – сильна. Я тут заради вас».
– А ви знаєте, довкола все вже й не таке сіре і туманне. І це не про погоду. Це про життя. Його варто любити й можна справлятися з втратою, коли тебе чують, підтримують і допомагають.
– Катю, що б ти порадила тим, кому сьогодні дуже важко, хто залишився на самоті й постраждав від війни?
– Не бійтеся просити про допомогу. Центр психосоціальної підтримки – це місце моїх роздумів, які роблять мене сильнішою. Це місце внутрішньої рівноваги та бажання жити за трьох, долаючи перешкоди удвох, разом з донькою.
Цю історію записала Людмила Одварко, психологиня та менеджерка Центру психосоціальної підтримки в м. Дубно, який було створено в минулому році в рамках проєкту “Психосоціальна підтримка в Україні” PRO_MentalHealth
Пані Людмила розповіла, що в роботі з Катериною з 1 листопада до 10 лютого були застосовані методи активного слухання, ігротерапії, арттерапії, елементи методу психодрами, робота з сновидіннями та спогадами, діагностика особистості, стабілізація стану через заземлення, тілесні практики, кризова інтервенція, психоедукація, робота з втратою. Супровід продовжується в плані коучингу по самовдосконаленню та самореалізації життєвих стратегій клієнтки.
Проєкт PRO_MentalHealth реалізується Фондом міжнародної солідарності (SFPL) у партнерстві з BGK, Європейською Комісією та Програмою польської співпраці у сфері розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
